Руйнування міфу про "Клятву Гіпократа"

Суспільство завжди створювало міфи і вірило в ілюзії. Одного разу створивши міф про "Клятві Гіппократа" суспільство надійно законспіровану першоджерело (а був він взагалі?), І, стало наполегливо підтримувати в соціумі ілюзорне уявлення про лікаря. Поступово соціум так повірив у цей міф і звик до лубочному образу безправного лікаря-безсрібника, чи то юродивого, чи то монаха-відлюдника, начисто позбавленого матеріальних і духовних потреб, що при будь-якій спробі лікарів змінити своє становище в суспільстві апологети міфології стали посилатися на цю пріснопам'ятну клятву - "Поклялися? Терпіть !!!". А хто клявся? Хто з сьогоднішніх лікарів давав "Клятву Гіппократа" в її первозданному вигляді? А хто з грізних і непримиренних громадських наглядачів її читав і взагалі знає, про що вона? І, врешті-решт, якщо ми живемо в суспільстві християнського (за незначним винятком) віросповідання - то при чому тут стародавні звичаї і клятви. При чому тут язичницькі боги, до того ж не головні, а другорядні? "Клятва", звичайно, грізне слово, але воно до нас прийшло з дохристиянських часів, безповоротно канули в лету. Сьогодні, для невіруючих є Закони, а християнинові, напевно, досить і Заповідей? Мені можуть заперечити, що сам Господь Ісус Христос вказував, що - люди один одного весь час обманюють і, щоб якось захистити себе від цього, придумали клятви. У Нагірній проповіді Він сказав - "Ще ви чули, що сказано: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом". "(Матв. 5,33-37). Це так, але Він там же говорив і про те, що - "... без клятви обдурити - це теж гріх, точно так само як і з клятвою". У Євангелії сказано прямо - "... не клястися" (Мф. 5, 34). "А Я кажу вам не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; ні головою твоєю не клястися, бо не можеш ні одного волоса зробити білим або чорним. Але нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні; а що більше над це, то від лукавого "(Матв. 5,33-37). Так що лікареві-християнину клятва не потрібна, в силу того, що християнське вчення набагато вище і нравственнее, ніж будь-яка язичницька клятва. Так в чому ж причина вражаючою життєстійкості міфу про клятву Гіппократа? Звернімося до історії. Так звана "Клятва Гіппократа" зовсім не належить Гіппократу. Коли Гіппократ помер в 377 році до Різдва Христового (за іншими відомостями в 356 році), такий клятви не було й близько. Як і багато іншого, йому приписали цю клятву в пізніших компіляціях його праць. Насправді ж "твори Гіппократа", як і твори незабутнього Леоніда Ілліча, являють собою конгломерат з творів різних авторів, і виділити з них справжнього Гіппократа практично неможливо. З 72 приписуваних Гіппократу творів, Гален визнавав за справжні - 11, Галлер - 18, а Ковнер тільки 8. Інші роботи, очевидно, належали його синам, лікарям Фессалія і Дракону, і зятю Поліба (В.І. Руднєв, 1998). Найбільш поширена сьогодні версія клятви, так звана Лікарська заповідь, опублікована в 1848 році в Женеві, опускає великі шматки вихідного тексту (або текстів) .HIPPOCRATIS JUS-JURANDUM Per Apollinem medicum et Aesculapium, Hygiamque et Panaceam juro, deos deasque omnes testes citan.s, mepte viribus et judicio meo hos jusjurandum et hanc stipulationem plene prae.staturum. Ilium nempe parentum meorum loco habitumm spondeo, qui me artem istam docuit, eique alimenta impertirurum, et quibuscunque opus habuerit, suppeditaturum. Victus etiam rationem pro virili et ingenio meo aegri.s salutarem praescripturum a pemiciosa vero et improba eosdem prohibiturum. Nullius praeterea precibus adductus, mortiferum medicamentum cuique propinabo, neque huius rei consilium dabo. Casie et sancte colam et artem meam. Quaecumque vero in vita hominum sive medicinam factitans, sive non, vel videro, vel audivero, quae in vulgus efferre non decet, ea reticebo non secus atque агсЗпа fidei meae commissa. Quod si igitur hocce jusjurandum fideliter servem, neque violem, contingat et prospero successu tarn in vita, quam in arte mea fruar et gloriam immortalem gentium consequar. Sine autem id transgrediar et pejerem contraria hisce mihi eveniam. Тепер переклад. Знову ж - найбільш поширений його варіант (цит. За Гіппократ. Клятва. Закон. Про лікаря. Настанови. - 1998). Клянуся Аполлоном - лікарем, Асклепієм, Гігея і Панацеєю і всіма богами і богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно моїм силам і моєму розумінню таку присягу і письмове зобов'язання: вважати навчив мене лікарському мистецтву нарівні з моїми батьками, ділитися з ним своїми достатками і у разі потреби допомагати йому в його потребах, його потомство вважати своїми братами і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчити, викладати їм безоплатно і без всякого договору, настанови, усні уроки і все інше в навчанні повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'язанням і клятвою за законом медичним, але нікому іншому. Я направлю режим хворих до їхньої вигоди згідно з моїми силами і моїм розумінням, утримуючись від заподіяння всякої шкоди і несправедливості, я не дам нікому просимо у мене смертельного засобу і не покажу шляху для подібного задуму, точно також я не вручу ніякій жінці абортивного пессарія. Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво. В який би дім я не увійшов, я увійду туди для користі хворого, будучи далекий від усього навмисного, несправедливого і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами. Щоб при лікуванні, а також і без лікування, я не побачив або не почув відносно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею. Мені, непорушно виконує клятву, нехай буде дано щастя в житті і в мистецтві і слава у всіх людей на вічні часи. Переступати ж і дає помилкову клятву нехай буде зворотне цьому. Ну і про що говорить "Клятва Гіппократа"? Та зовсім не про те, що б - "... світячи іншим згоріти самому, і, перетворитися на недогарок". Ще раз перечитайте "Клятву". І погодьтеся, що навіть у цьому "причесаному" тексті мова йде тільки про зобов'язання перед вчителями, колегами та учнями, про гарантії неспричинення шкоди, про негативне ставлення до евтаназії, абортів, про відмову медичних працівників від інтимних зв'язків з пацієнтами, про лікарську таємницю. Ніде не написано, що лікар повинен лікувати безкоштовно і безсловесно терпіти наплювацьке ставлення суспільства до себе. Дозволю собі нагадати шановному читачеві, що в Древній Греції, підданим якої і був Гіппократ, основна маса лікарів безбідно жила за рахунок гонорарів, одержуваних від пацієнтів. Їхня праця оплачували високо (краще, наприклад, ніж праця архітекторів). Хоча і лікарям не була чужа і благодійність. Той же Гіппократ у своїх "Настановах" радить своєму учневі, коли справа йде про гонорар, диференційовано підходити до різних пацієнтам - "І я раджу, щоб ти не дуже негуманно поводився, але щоб звертав увагу і на велику кількість засобів (у хворого) і на їх помірність, а іноді лікував би і даром, вважаючи вдячну пам'ять вище хвилинної слави ". Зауважимо, що даром Гіппократ радить лікувати іноді. Що це? Спроба вирішити одвічну дилему про те, що, з одного боку, праця лікаря (як і всякий інший суспільно-корисна праця) повинен бути справедливо оплачений, а з іншого - гуманна природа медичної професії передбачає надання допомоги незаможним співгромадянам без оплати? А може бути все це простіше? Може бути, Гіппократ вже розумів важливість доброчинності для реклами? Так, в тих же "Рекомендаціях" він радить своєму учневі - "Якщо ти поведеш спочатку справу про винагороду, то, звичайно, наведеш хворого на думку, що, якщо не буде зроблено договору, ти залишиш його або будеш недбало ставитися до нього, і не даси йому зараз ради. Про встановлення винагороди не слід піклуватися, оскільки ми вважаємо, що звертати на це увагу шкідливо для хворого, особливо при гострому захворюванні - швидкість хвороби, яка не дає випадку до зволікання, змушує хорошого лікаря шукати не вигоди, а скоріше придбання слави. Краще дорікати врятованих, ніж наперед оббирати знаходяться в небезпеці ". Значить, невдячність врятованих по відношенню до лікаря заслуговує докору навіть з точки зору Гіппократа? Так про що все ж таки "Клятва Гіппократа"? Давайте оцінимо результати невеликого логічного аналізу тексту клятви, проведеного С. Василевським (2002). За одиницю обробки інформації він прийняв слово. Слів в клятві Гіппократа всього - 251. З них, у міру убування: - Слів, присвячених відносинам "учень - вчитель" і "учні одного вчителя" - 69. - Слів, присвячених лікуванню хворих - 34. - Слів, присвячених дотриманню лікарської таємниці - 33. - Слів, що відносяться до "щастя" і "славі" лікаря "правильного", і прокльонів на голову лікаря, хто відступить від клятви - 31. - Слів, присвячених моральному вигляду лікаря - 30. - Слів, присвячених неавторитетним для християн богам - 29. - Слів, присвячених неучасті в абортах та евтаназії - 25. "Де скарб ваш, там і серце ваше" - пам'ятаємо. І тепер зробимо цілком логічне припущення, що людина в клятві, яку приносить, більшу увагу приділяє тому, що вважає найбільш важливим, а меншу увагу і, відповідно, кількість слів - менш важливого. За ознакою кількості слів, що відносяться до вищевказаних рубриками, давайте тепер складемо, так званий, хіт-парад професійних цінностей лікаря за Гіппократом. На першому місці знаходиться система відносин "учитель - учні" - 69 слів, тобто 27,6% від загальної кількості слів. На другому місці - власне обіцянки лікаря лікувати людей - 34 слова, або 13,6% слів. (У два рази менше, ніж "вчитель - учні" !!!). На третьому місці - збереження лікарської таємниці - 33 слова, або 12,8%. На четвертому місці - блага для дотримується клятви і прокльони для порушують цю клятву - 31 слово - 12,4%. На п'ятому місці - моральний вигляд лікаря, якому присвячено 30 слів - 12%. На шостому місці - еллінські боги, яким відведено 29 слів - 11,6%. І, нарешті, на останньому сьомому місці розташований принцип неучасті в абортах та евтаназії, якому відведено 25 слів, тобто 10% від загальної кількості слів клятви Гіппократа. Запитаємо ще раз. Так про що ж "Клятва"? Можливо, настав час припинити дорікати лікарів з приводу (а часто і без приводу) - "Поклялися? Терпіть !!!". Можливо, настав час зняти зі всієї пишучої антіврачебной братії шори і розвіяти брехливі міфи? Допитливий розум чекають великі сюрпризи у знайомих, здавалося б, з дитинства речах. Головним принципом етики Гіппократа завжди вважали "non nocere" - не нашкодь. А дотримувався його Гіппократ? По-перше - кого лікувати? Ось витяг з Лікарської заповіді, прилизаною і опублікованій в 1848 році в Женеві - "Моя найперша задача - відновити і зберегти здоров'я моїх пацієнтів". 0днако в первісній версії "Клятви", ймовірно, дійсно базувалася на світогляді Гіппократа, міститься таке продовження цієї фрази, по "неясної причини" опущеною женевськими видавцями - "... однак не всіх, але лише здатних заплатити за своє одужання ..." . Більш того, в практиці самого Гіппократа були, принаймні, два випадки, коли він порушив "свою" клятву. В 380 році до н.е. якийсь Акрахерсіт почав лікуватися у нього від отруєння харчовим отрутою. Надавши хворому невідкладну допомогу, доктор насамперед поцікавився у родичів Акрахерсіта, чи здатні вони заплатити за одужання хворого. Почувши негативну відповідь, він запропонував ...- "дати бідоласі отрути, щоб той довго не мучився", на що родичі і погодилися. Що недоробив харчової отрута, то завершив отрута Гіппократа. (А як щодо "не нашкодь" і неучасті в евтаназії?). За два роки до своєї смерті Гіппократ взявся використовувати якогось Цезаря Светонского, який страждав від підвищеного тиску. Коли виявилося, що Цезар не в змозі заплатити за весь курс лікування травами, Гіппократ передав його на руки родичів, не тільки не вилікувавши, але і повідомивши їм невірний діагноз, мовляв, хворий просто страждає мігренню, нічого страшного. Введені в явне оману родичі не вважали за потрібне звернутися до іншого лікаря, і незабаром 54 тисячоліть воїн помер під час чергового кризу. По-друге - Гіппократ терпіти не міг конкуренції, вважав, що чим менше буде лікарів, тим крутіше будуть заробітки. Ось Вам доказ - "... настанови, усні уроки і все інше в навчанні повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'язанням і клятвою за законом медичним, але нікому іншому". Чи не правда, дуже людяно? Ну і, нарешті, останнє. У деяких старовинних версіях "Клятви Гіппократа" згадується, що лікар повинен безкоштовно надавати допомогу колегам та їхнім сім'ям, і зобов'язаний НЕ НАДАВАТИ допомогу бідним людям - щоб все не потягнулися до безкоштовної медицини і не зламали лікарський бізнес. Чому ж так стійок міф про "Клятві Гіппократа"? Образ «лікаря-безсрібника» надзвичайно вигідна пропагандистська знахідка. Цим чином у свідомість соціуму наполегливо закладалася і закладається думка, що лікар зобов'язаний бути жебраком. Сьогодні повна відсутність медичного права підмінене кустарносработаннимі «морально-етичними принципами», аморальними і аморальними по відношенню до лікаря. У підсумку за «брак пряників» сьогодні знову відповідальними призначені «наскрізь корумповані» працівники медицини. Суспільство сьогодні начисто забуло і ніяк не бажає згадати, що праця лікаря чогось варта, що реалізація декларованого в Конституції права громадян на охорону здоров'я має грунтуватися не тільки на професійних обов'язках, а й на об'єктивних можливостях лікарів його забезпечувати. Суспільство не бажає розуміти, що лікарі також є громадянами суспільства, громадянами, які повинні володіти своїми обгрунтованими і захищеними законом правами. І в першу чергу правом задоволення в результаті своєї праці своїх матеріальних і духовних потреб. Власністю і надбанням лікаря є його знання, професійні навички та здатність до праці. Тому борг лікаря надати допомогу в свою чергу передбачає обов'язок суспільства відповідно до так їм улюбленим принципом справедливості гідно винагородити його за виконану роботу. Якщо лікареві за його висококваліфіковану працю не платять зарплату взагалі або платять мізерну зарплату, яка нижче винагороди прибиральниці в офісі сумнівною фірми, то це є різновидом соціальної несправедливості.